Главная  |  Новости  |  Интервью, TV, пресса  
   

"ЯН ТАБАЧНИК: НЕПРИЧЕСАНІ ДУМКИ"

Минають роки і століття. Все минає, лише музика вічна. На межі століть хочеться озирнутися назад і подивитися, з чим же ми підійшли до цієї важливої історичної межі, що матимемо завтра. Думка авторитетної людини завжди важлива і цікава. Маестро Ян Табачник спеціально для "Нової Тернопільської газети" ділиться своїми роздумами про день нинішній і завтрашній української естради.

Про "зірок" естради

Кожну зірку треба запалити. Якщо вона сама себе запалює й сама себе гасить. Істина в тому, що зірки самі собою не запалюються. А робить це народ. Він собі вибрав Софію Ротару, Назарія Яремчука і Василя Зінкевича, і Аллу Пугачову, і Леонтьєва. Народ сам собі вибрав улюбленців, йому їх ніхто не нав'язував. Я ніколи не чув, щоб Василь Зінкевич сидів в екрані телевізора і говорив про себе, що він зірка. Мені довелося грати і спілкуватися з найвидатнішими музикантами сучасності, на відміну від наших виконавців, які виходять і співають в себе вдома і кричать, що вони зірки золоті чи срібні. Це викликає лише іронічну посмішку.

У нас далеко не всі співаки розуміють, про що співають. Вони просто завчили слова і співають, судячи з виразу обличчя, з погляду. Жодної пісні, яка б викликала у мене хоч якийсь настрій, я не чув за останні роки. Пісня не повинна бути заради пісні, вона повинна перш за все нести або прекрасну музику, або прекрасний текст, найкраще, коли є і те, й інше. Але... Такого засилля бездарності, як є нині в естраді України, не було ніколи раніше. На жаль, зараз грають і співають у підземних переходах і на привокзальних площах - ось це зірки, які стоять і грають вживу. Своїм мистецтвом вони чесно заробляють на шматок хліба, без брехливої реклами, без зайвого потоку інформації для вдовбування в голови, як навязують шампуні, пральний порошок і зубну пасту.

Про шоу-бізнес

У нас нині ні шоу, ні бізнесу. Те, що ми бачимо по телевізору, - натовп людей в 20-30 тисяч. Але все це безкоштовно. Про який шоу-бізнес може йти мова? Лише шоу якесь в цьому є: чудове світло, сцена, апаратура. Є непогані виконавці. А де ж бізнес? Я розумію, що в нас бідна держава. Нам необхідно повернутися до реальних цін на квитки. Про який шоу-бізнес може йти мова і про які свої зірки можна вести мову, коли приїхала Ванесса Мей і спокійно вивезла звідси мільйон доларів за один концерт, а ми залишилися із голою гузицею? І жодного разу не заявила, що вона зірка. Ось це називається шоу-бізнес. А тут всі зірки плачуть, що не мають за що вдягнутися і за що жити. Тож які ви зірки? Інша річ, коли це Кондратюк, Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов'яненко! Їх знали і знають всі. Це істинні зірки. А ці що? Беззаперечний факт, що має бути молодіжне шоу, адже молоді нецікаві Табачник і старше покоління. Це природно і правильно. Вони повинні мати своє добротне і прекрасне видовище. На жаль, у молодіжної хвилі відсутня повага до нашого покоління. Ми мали нещастя жити при соціалізмі, але ми маємо імена, завоювали повагу до себе. Мене найменше цікавить, як ця вся "тусня" ставиться до мене, тому що я їх просто не помічаю. Але так не має бути.

З найбільбшими артистами

 

Про фонограми

Це питання не до нашого покоління. Молодіжна тусовка без цього не існує нині. На жаль, вже на цьому виросло ціле покоління, яке не має ідеалів і не може порівняти безголосся і бездарність з чимось святим і благородним. Що може бути кращим від людського голосу? Жоден інструмент не може замінити його. Нехай у нас буде естрадна музика, нехай буде поп-музика, нехай будуть всі музичні течії. Але це не означає, що має бути засилля попси, яка буквально знищила все. У ній немає нічого видатного, особливо в тій попсі, яка сьогодні існує в нашій країні. Біда приходить непомітно. Яскравий приклад - останній "Словенський базар". Звукорежисери, які постійно працюють тільки під фонограми, не змогли озвучити живий концерт джазової музики. Вони просто не знали, як це зробити. А від цього страждали світові виконавці. Це ж не губами плямкати під фонограму - це дві великі різниці.

Про майбутнє

Давайте візьмемо з-за кордону все найкраще: будемо будувати будинки із екологічно чистих матеріалів, давайте їсти якісні продукти і вдягатися в красиві речі. Але музика і пісні в нас є свої. Вони народилися тут, і ми виросли і виховувалися на цьому і іншого не знаємо. Так, я захоплювався джазом, але ніколи не зможу його грати так, як грають негри. І ніколи ніхто не буде співати реп так, як його співають чорні. Так само існують музика жестів, пісня жестів. І коли ми на догоду дешевій моді намагаємося мавпувати західну музику і пісні, то мені хочеться запитати: а чому не створити український Колізей, українську Ейфелеву вежу або український Білий дім, чи народити українських індійців або турків? І при цьому залишатися цивілізованою нацією... Я ніколи не ганив свій дім. Дім, де я народився. Я ніколи не ганив ту країну, в якій я народився, ніколи не ганив мистецтво, на якому виріс. Але я хочу, щоб воно було гідним. І якщо я нині виходжу на одну сцену з великими музикантами світу і нарівні працюю з ними, то я хочу, щоб наша країна була нарівні з будь-якою естрадою світу. І якщо ми говоримо "національна естрада", то нехай в ній хоч щось буде національне, те, що зараз майже повністю відсутнє. І, звичайно ж, естрада наша повинна бути і буде високопрофесійною. Саме тоді все буде справжнім.

Михайло Маслій,
Нова Тернопільська газета.

 
 
Разработка сайта: FloMaster studio